Меморандум секції

«Загроза безпеці від недієздатних державних інституцій»

Міжнародного безпекового форуму

«Від безпеки України до безпеки Європи. Виклики ХХІ століття»,

Львів, 15-16 квітня 2010 р.

Ключова внутрішня загроза національній безпеці, свободі та демократії в Україні нині полягає у неефективних державних інституціях. Неспроможність держави вироблять і реалізовувати адекватні політики у сучасному швидкоплинному світі суттєво знижує рівень забезпечення національної безпеки, ставить під сумнів можливість здатність забезпечити суверенітет, територіальну цілісність і демократичний устрій суспільства.

Наразі система радянських інституцій як цілісність та її окремі складові занепали, а сучасні демократичні – до цього часу не створені. Серед наслідків такої ситуації – високий рівень корумпованості, фактична неспроможності публічних структур до вирішення завдань стратегічного планування та надання якісних послуг громадянам, а отже, дезорієнтація суспільства, бізнесових структур і окремих громадян.

Зокрема, після розпаду радянського централізованого контролю, що здійснювався насамперед через механізми комуністичної партії і спецслужб, у незалежній Українській державі не було запроваджено системного державного контролю за діями державних службовців; практично відсутні дієві законодавчі норми щодо контролю за антикорупційною стійкістю норм і законів; відсутні покарання за підготовку і прийняття нормативних рішень, що легітимізують корупцію. Недостатньо чітко визначені процедури діяльності державних органів, що відкриває великий простір для прийняття державним службовцем рішень на свій особистий розсуд, у тому числі виходячи із приватних інтересів.

У нинішньої держави відсутні дієві механізми визначення цілей і шляхів довго і середньо строкової політики, інструменти її аналізу, а також визначення ефективності і корекції відповідно до вимог і потреб суспільства та поточної ситуації.

Система державних органів ускладнена, окремі функції дублюються, а інші – недостатнім чином інституційно забезпечені. Надзвичайно складно і неефективно вирішуються проблеми міжвідомчої взаємодії, а координаційні органи залишаються недостатньо дієвими. У системі державних органів наявний високий потенціал для інституційних конфліктів. Невідрегульовані відносини органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування, що породжує численні конфлікти між ними.

Окрему проблему становлять відносини державного апарату і політиків. Донині не розмежовані політичні і адміністративні посади, що сприяло застосуванню квотного партійно-політичного принципу до призначень на виконавські посади середньої і навіть нижчої ланки у державних органах. Кар’єрний державний службовець, з одного боку не почувається захищеним від сваволі політичного керівництва, а з іншого не усунені можливості для політизації державних органів, їхнього використання у групових, у т.ч. політичних інтересах. Залишаються недієвими положення про кар’єру державного службовця, що суттєво знижує його мотивацію. Наявні і інші не менш пекучі проблеми.

Все це у сукупності є потужним джерелом таких небезпечних загроз національній безпеці як неефективність державних органів, їхня неспроможність виробляти і здійснювати адекватну державну політику, корупція та інше.

Зазначені проблеми притаманні і органам сектору, які були і залишаються невід’ємною складовою державного апарату. Притаманна цим державним органам закритість і специфічність завдань, форм і методів діяльності створюють негативні умови, що викривляють ситуацію і непоодиноких випадках суттєво посилюють наявні недоліки.

Саме тому постає нагальне завдання опрацювання і реалізації системної реформи державної служби і публічних органів у цілому. Спроби таких трансформацій здійснювалися неодноразово, зокрема наприкінці 1990-х років, у 1999 році, але залишилися половинчастими і не комплексними. Протягом останнього п’ятиріччя опрацьована низка проектів законів, ухвалення яких дозволило б суттєво просунути справу реформування державних органів. Зазначені проекти суттєвим чином враховують наявний міжнародний, і насамперед європейський досвід, відповідають необхідним критеріям.

Теж саме стосується і українського сектору безпеки, який перебуває з 2002 року у стані перманентного реформування. Проте попри суттєві зусилля 2005-2007 років донині не вироблено внутрішньо несуперечливої концепції їх системних перетворень, не кажучи вже про реальну, підкріплену фінансовим, організаційним і інтелектуальним ресурсом програму.

Нині формування нової влади створює «вікно можливостей» для реалізації наявних напрацювань і створення ефективної системи державних органів сучасної демократичної держави, у тому числі і органів сектору безпеки.

***********

Організатори форуму – Рада із зовнішньої та безпекової політики, Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова, Міжнародний центр політичних досліджень, «Західна аналітична група».

Генеральний інформаційний партнер – «Дзеркало тижня».